Чому діти ненавидять школу і що з цим робити?

 Ваша дитина не любить ходити до школи? Вам доводиться щодня змушувати її прокидатися, збиратись і йти на уроки? Ви боїтеся, що це може стати звичкою, і вона втратить інтерес до навчання? Якщо ви стурбовані зростаючою ненавистю дитини до школи і хочете допомогти їй просто зараз, вам варто прочитати цю статтю!

Далі описуються можливі причини того, чому діти ненавидять школу, а також пропонуються рекомендації, які допоможуть батькам упоратися з цим.

1. Різке збільшення академічного навантаження. Іноді можна помітити, що дитина раптово змінила своє ставлення до школи, особливо це помітно на початку нового навчального року.

• Дитина може відчувати труднощі адаптації до зміни темпу навчання в порівнянні з попереднім класом (роком).
• Навчальний план може здатись їй занадто важким або дитина відчуває перевантаження через надмірний обсяг завдань для домашньої роботи або завдань на кожний день.
• Крім того, якщо в цьому році в розкладі дитини з'являються нові предмети, їй, імовірно, буде складно справлятися з додатковим навантаженням, у всякому разі, перший час.

Як із цим впоратись? Як батьки ви повинні допомогти вашій дитині перейти з одного класу в інший плавно й комфортно.

• Обговоріть з дитиною академічне навантаження. Якщо їй здається, що домашніх завдань занадто багато, складіть графік, який допоможе ефективніше структурувати час.
• Попросіть її тимчасово скоротити кількість позакласних заходів і захоплень і зосередитись на нових предметах. Порадьте дитині приділяти більше часу вивченню тих предметів, які їй даються важче інших і де вона найбільше не встигає. Після того як вона набуде впевненість та отримає хороші результати у вивченні шкільних дисциплін, вона зможе продовжити приділяти достатньо часу своїм улюбленим захопленням.

2. Знущання у школі. Шкільні знущання – булінг – це один з найгірших жахів для дитини, з яким вона може зіткнутись у школі, незважаючи на суворі правила, що забороняють будь-які форми приниження й насильства.

• Ваша дитина може стати жертвою шкільних знущань однокласників, старших учнів або навіть деяких вчителів.
• Група дітей може дражнити вашу дитину або насміхатись над нею. Деякі діти можуть погрожувати й залякувати її під час шкільних занять.
• Ваша дитина може зіткнутися зі знущаннями старших учнів або ще когось у шкільному автобусі чи громадському транспорті.
• Якщо ваша дитина ходить додому пішки, то може піддатись фізичному або словесному цькуванню попутників чи сусідів.

Як із цим упоратися? Слідкуйте за непрямими ознаками, за свого роду сигналами, які розкажуть вам про те, що ваша дитина стала жертвою булінгу.

• У дитини може раптово зникнути інтерес до школи, аж до появи почуття ненависті, або раптово вона може стати тихою й байдужою і втратити інтерес до раніше улюблених видів діяльності.
• Делікатно поговоріть з вашою дитиною та дізнайтеся, чи не скривдив її хто-небудь у школі. Найчастіше вона може боятися, що у випадку, коли ви поскаржитесь керівництву школи або вчителям, хуліган дізнається про це, і знущання продовжаться, а може, ще і з новою силою. Спокійно скажіть дитині, що ви допоможете їй усіма можливими способами та підійдете до вирішення проблеми тактовно.
• Якщо ваша дитина стикається з фізичним насильством, вам слід проконсультуватись із представниками адміністрації школи, які запропонують варіанти подальших дій, включаючи звернення в міліцію, щоб надалі не допустити агресивної поведінки у школі.

3. Стресогенний чинник. Іноді похід до школи здатний призвести до такого стресового стану, що дитина може взагалі відмовитись від подальшого навчання.

• Ваша дитина теж може страждати від великої кількості стресів у житті, і багато з них родом зі школи.
• У школі дитина завжди знаходиться під психологічним тиском, оскільки всі чекають, що вона буде добре вчитись та отримувати хороші оцінки. Удома ви теж очікуєте від дитини хорошої підготовки, своєчасного та якісного виконання завдань і нічного пильнування перед іспитами.
• Враховуючи таку кількість завдань, дитині може елементарно не вистачати часу на спілкування з однолітками. Вона може часто пропускати зустрічі з друзями, які дуже важливі для її дорослішання й розвитку, а також для її психічного й соціального благополуччя.

Як із цим впоратись? Батьки – це і є ті люди, які можуть допомогти дитині знайти баланс між навчанням і соціалізацією.

• Усвідомте всю важливість наявності друзів і розваг для життя вашої дитини. Упрагненні досягти успіху не примушуйте її ставати «книжковим хробаком» і самітником.
• Допоможіть дитині добре розпланувати власний день. Якщо протягом тижня в неї багато домашніх завдань, прослідкуйте, щоб за ці п'ять днів у неї було достатньо часу для відпочинку, а у вихідні вона могла досхочу поспілкуватись із друзями.

4. Відсутність інтересу до навчання. Цілком можливо, що замість активного академічного інтересу ваша дитина відчуває в собі якусь професійну схильність, покликання до чого-небудь.

• Дитина може бути не у змозі зрозуміти конкретне запитання або, можливо, страждає від нудьги у класі.
• Вона може вважати непотрібним вивчення того, що її зовсім не цікавить, і, можливо, навіть визнати таке навчання марною витратою часу.
• Крім того, якщо ваша дитина вже вивчала певний предмет у попередньому класі й не досягла в ньому великих успіхів, вона може перейматись результатами його подальшого вивчення та втратити до предмету будь-який інтерес.

Як із цим упоратись? Поясніть дитині, яким чином конкретний шкільний предмет може розширити її світогляд і допомогти реалізувати власні амбіції.

• Удома спробуйте пояснити дитині певні поняття, використовуючи методи навчання, що відрізняються від тих, до яких прийнято вдаватись у школі.
• Якщо нічого не допомагає, зверніться із проханням до вчителів, можливо, є педагогічний спосіб вирішити цю проблему, наприклад, репетиторство.

Похід до школи – це те, що повинно подобатись вашій дитині, те, чого вона повинна з нетерпінням очікувати щодня й не сприймати в якості покарання. Порадьтеся з учителями та шкільним психологом щодо того, як допомогти своїй дитині прищепити інтерес до навчання.

 

Шість секретів для розкриття в дитини таланту

  Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають.

Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».

Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».

Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.

Спостерігайте за крихітними та потужними елементами «загоряння». Зовсім не просто «глибоко практикуватися», це вимагає від нас пристрасті, мотивації, наполегливості та емоційного палива, яке ми називаємо коханням. Коли мова заходить про мотивацію, результати нових досліджень показують, що ми всі народжуємося з неврологічними еквівалентами пускових тригерів. Як тільки особистість дитини щільно зростається з метою, спрацьовує тригер і вивільняється ціле цунамі несвідомої мотиваційної енергії. Койл акцентує увагу на дослідженні, що вивчало молодих музикантів: діти, які бачили себе дорослими музикантами в майбутньому, вчились на 400 % швидше, ніж діти, які цього не робили. «Це не гени змусили дітей досягти успіху, це паливо, що міститься всередині крихітної ідеї: я хочу бути схожим на них», – каже Койл.

Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм.

Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше».

Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу».

Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій.

Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля.

Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові.

«Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл.

Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля).

Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.